Найфантастичніші світи чекають глядача “Тільки Диво” посеред льодовика на Мон-Блані

Ось і закінчились зйомки повнометражного сімейного фільму «Тільки Диво».

Останні кадри знімали у Французьких Альпах. Зйомкам передували місяці листувань із різними крижаними печерами Європи. Ніяк не могли знайти гідну нашої уваги печеру – то не така красива, як нам треба для фільму, то в печеру не допускаються собаки, а нам собаку знімати і без неї ніяк.  Деякі варіанти було просто надто дорогі, щоби навіть мріяти про них. А без печери ніяк! В неї за сценарієм провалюється наш головний герой Северин із собакою Сніжкою.

В решті решт, ми знайшли печеру Mer de Glace в Ронських Альпах .

Правда я тоді не знала, що обіцяні 500 сходинок від фунікулера до печери можуть стати суттєвим викликом для всієї знімальної групи…

Отже ми рушили підкорювати крижану печеру під Монбланом.

Ми роззнайомились із надзвичайно приємними помічниками туристів курорту Шамоні.

Виявилось що без спеціального спорядження та гіда, що відповідатиме за нашу безпеку, в льодовик нас не пустять, бо там небезпечно: щоби не підвернути ногу на камінні потрібні спеціальні чоботи, час від часу падає каміння, тож без шолома ніяк, а ступати по льодовику без «кішок» просто неможливо. Тож  ноша нашої маленької групи із знімальної техніки, реквізиту, харчів та води  на цілий день зросла  на 50%.   Але ми не з лякливих!

І ось настав ранок того самого дня. Запакувавши все обладнання, ми на секунду засумнівались чи не забагато взяли на себе.  По прибуттю на місце  з’ясувалось, що наша ноша зросла ще на 25 кілограмів. Адже ті клятих 500 сходинок були металевими і боляче різали лапки нашій собаці… Нести довелось не лише штативи, світло, камеру, монітори, гірську екіпіровку, їжу, воду, реквізит, а ще й деких акторів!

Та хіба справжня знімальна група, що пройшла  Карпати при температурі -25 та київські павільйони при +35 без кондиціонера, буде скиглити в такій ситуації? Звісно ні.

Печеру змальовувати не буду – все побачите на екрані. Та перші 30 хвилин у мене було відчуття що я дійсно потрапила на дно замерзлого моря – дуже слизького і підступного.

Северин та Сніжка так виснажились стрибаючи з каміння на каміння та крокуючи раз за разом льодовиком, що обидва, як тільки сідали, засинали на місці. В якийсь момент, абсолютно раптово, як завше в кіно, настав час, коли зйомки треба було згортати, бо от-от мав відійти останній фунікулер та потяг. Ви би чули той жалісливий крик оператора і режисера, котрих ми  витягували прямо з процесу зйомок.

Звісно подіяли не мої слова, а те, що собака в якийсь момент просто відмовився вставати. Собаки – вони такі ніженки, подумала знімальна група. Підхопила на плечі штативи, освітлювальні панелі, аккумулятори, камери, монітори, екіпіровку, реквізит, костюм, собаку і почало довге сходження п’ятьмастами сходинками до останнього фунікулера. Сходженню цьому, позаздрив би будь-який шерп-носій з Евересту – таким воно було стрімким та потужним.
Коли ми дійшли і ввалились в останню «гондолу», так французи називають кабінку, котра мала відвезти нас до потяга, мій розумний годинник показав, що ми подолали 28 поверхів… вгору…

Обожнюю та пишаюсь нашою командою «Тільки Диво», з якою можна знімати будь-де – в лісі, в кризі, в снігу, серед каміння чи в крижаних печерах. Але наступні декілька тижнів я присвячу спокійним спогадам за чашкою чаю і вдома!

Тетяна Саніна, помічник продюсера «Тільки Диво»

Share:

Отправлено