Олександр Дірдовський: «Вірю, святий Миколай нам допоможе»

Події нашого фільму-фентезі відбуваються у передріздвяний період, коли у світі стаються чудеса. На чудо сподіваються і брат із сестрою — Северин та Аніка. Їм дуже хочеться, щоб їхній батько, Нік, одужав. Але на лікарів надії нема. Залишається тільки диво…

Персонажа, який уособлює добро і віру героїв у краще, втілює актор Олександр Дірдовський.

У нашому попередньому матеріалі Постаті проекту «Тільки Диво». Ч І ми вже розповідали про те, що образ казкового персонажа Олександр має не тільки у фільмі, а й у житті, яке теж часто нагадує збіг неймовірних обставин, зустрічей та пригод…

Ми дізналися цікаві історії з життя Олександра Дірдовського і ділимося ними із читачами.

Династія: священики, медики, музиканти

Мій прадід по батьковій лінії був священиком. А взагалі у мене в роду три покоління медиків. Дідусь, професор медицини, спочатку закінчив консерваторію, блискуче знав театр, живопис, літературу. У театр ми ходили постійно.

Мама теж була медиком, працювала в Охматдиті. Але грала на фортепіано і на всі свята була то гусаром, то ще кимось! Театр був у моєму домі: комуналка на Львівській площі, велика сорокаметрова кімната і постійні вистави з безкінечними перевдяганнями!

Друг дитинства

Найперший мій друг — це актор Петро Миронов. Ми ходили в один дитячий садок, жили поряд, у школі сиділи за однією партою. У 3-му класі у нього, на жаль, помер батько, і він потрапив до інтернату. А в 8-му класі він випадково прийшов у наш клас, хоча жив уже зовсім в іншому місці. І ми знову опинилися за однією партою! А ще моя мама робила йому операцію — вирізала апендицит. І раптом я дізнався, що він грає зі мною в нашій казці (Петро Миронов виконує у фільмі «Тільки Диво» роль лікаря — ред.). Це, звичайно, було чудо.

Перша роль

Моя перша роль була з Петром Мироновим. І роль смішна. Ми були в 10-му класі, і нам страшенно хотілося потрапити на Великдень до Володимирського собору. А молодь тоді не пускали. Ми сиділи вдома, і я кажу: «Давай перевдягнемося в якихось жінок?»

Тоді я вперше побачив перевтілення Петра Миронова. Це була фантастика! Він натягнув на вуха якусь шапку-вушанку, замазав обличчя… У нього вийшов такий персонаж, що я мало не впав від сміху. На мене ми накрутили якесь ганчір’я, наділи панчохи і перетворили мене на бабу…

І, треба сказати, що ми таки пройшли в собор на Великдень…

Моя борода — мій імідж

Я був худенький, мріяв мати бороду, починаючи з медінституту, але там було заборонено. Потім, коли я пішов у кіно і театр, у мене з’явилася борода, і з 23 років я її не голю.

Я підробляв у масовці, коли випадково зустрів жінку, якій були потрібні красиві бородаті персонажі для зйомок. Вона мене запросила на епізод у фільмі «Овід». Завдяки бороді в мене тоді з’явився імідж революціонера-італійця.

Потім мені казали, що я схожий то на д’Артаньяна, то на Чехова… А коли вийшли фільми «Володар перснів» та «Гарі Поттер», я періодично стаю то Гендальфом, то Дамблдором.

Останнім часом, і це дуже тішить, люди на вулицях мене називають святим Миколаєм. І це добре, що він є затребуваним у наш час. Значить, люди прагнуть і дива, і добра.

Диво, яке трапилося в житті

У 1992 році ми приїхали до Литви знімати фільм про Вілюса Орвідаса, ченця-францисканця, скульптора, який неподалік містечка Салантай створив унікальні лабіринти з каміння льодовикового періоду.

Мені були потрібні панорамні зйомки, і я сів зверху на фанерну будку вантажної машини, щоб краще все бачити і відзняти.

На правому плечі я тримав камеру, знімав ліворуч кам’яний лабіринт і зовсім не бачив, що в мене відбувається попереду. А на в’їзді у лабіринт були дубові ворота з півтораметровим дзвоном. Машина із будкою вільно проїжджала під конструкцією, а от людина, яка сиділа зверху, вже ні…

Машина їде, я знімаю, а водій забув, що я зверху! І раптом машина зупиняється. Я переводжу погляд і бачу, що впритул переді мною… якийсь дзвін. Я зіскакую з фургона, біжу до водія дякувати, що він зупинився. А він каже, що це його зупинила місцева дівчина, Діана, яка їхала разом із ним у кабіні. Їй раптом почувся голос, який сказав зупинити машину. І вона попросила про це водія…

Через 14 років я приїхав на те саме місце, але дзвону вже не було, від воріт залишилися тільки два дубові стовпи. І випадково там, через 14 років, я зустрів ту саму Діану і запитав у неї: чий же був голос? І вона відповіла: чоловічий…

***

Я дуже люблю і поважаю святого Миколая. Впевнений, він допоможе нашій знімальній групі зробити справжній фільм-фентезі світового рівня. А також допоможе і всім українцям — щоб здійснилися їхні найкращі, найсвітліші мрії.

Share:

Отправлено