«Це має вийти дуже гарний, світлий фільм» — Євген Нищук про «Тільки Диво»

У часі передноворічних свят на знімальний майданчик фільму «Тільки Диво» прибув міністр культури, народний артист України Євген Нищук — з творчим візитом. Євген Миколайович виконує у стрічці роль захисника казкового містечка, який пожертвував здоров’ям заради порятунку городян від крижаного полону.

Івано-Франківщина є малою Батьківщиною Євгена Нищука. Тут він народився, тут живуть його рідні і саме сюди він намагається приїхати на різдвяно-новорічні свята. Тож, за його словами, на знімальному майданчику він мав нагоду поєднати корисне з приємним, бо фільм «Тільки Диво» цікавий тим, що є одним з перших в Україні у жанрі дитячої казки, а Карпати і досі залишаються для актора рідним і близьким місцем.

Про міфічні карпатські дива у фільмі та про сімейні традиції Євгена Нищука — з перших вуст.

«Місця, які знімають у фільмі, я обійшов пішки»

Попри те, що сам я народився в Івано-Франківську, всі мої шкільні канікули проходили саме в Карпатах. Я часто ходив у походи, добре знаю всі головні гори — Чорногірський хребет, Говерлу, гору Піп Іван…

Навіть коли я навчався в Києві, влітку приїздив у гори. Згодом, уже з сім’єю, частина відпустки завжди проходила в Карпатах. І я дуже радий, що локацією для казки обрали саме ці місця. Тому що вони справді є казковими, а головний спецефект тут — сама природа.

«В мене роль невелика, але приємно бути задіяним»

Я дуже радий, що зараз оживає і відроджується український кінематограф. Коли я прийшов на посаду міністра, це було одним з моїх пріоритетних завдань. У 2014 році, за моєї першої каденції, на цю галузь виділили 29 млн. грн., на 2017 рік — 500 млн. А в бюджеті на 2018 рік передбачено 1 млрд. До мене дослухалися і колеги, і прем’єр-міністр, і президент. Добре, що люди розуміють: кіно — це те, що формує суспільство, що впливає на особистість, що дає надію жити і мріяти.

Як казав автор вистави Ремарк, у якій ми зайняті разом з Анжелікою Савченко, з якою ми є партнерами і в цій казці: йдіть в кіно, там можна помріяти.

У мене в цьому фільмі хоч і невеличка роль, але мені приємно бути задіяним, бо казка — особливий жанр, в якому можна вірити в диво. У світовому хаосі, у політичних інтригах має бути щось світле і вічне, на чому зупиняється око, де зігрівається душа, де ясніє розум. Тому, я думаю, це має вийти дуже гарний, світлий фільм. Тут прекрасна атмосфера, багато дітей, що природно для такого жанру. Вони є головними героями, а дорослі їм підіграють.

Родинна традиція: «Батьків усе життя називав на “Ви”»

Маму й тата я все життя називав на «Ви». Але не тільки через те, що вони були значно старші (а я народився дуже пізно). Це особлива повага до батьків.

Під час робочих поїздок, чи на вихідних я намагаюся знайти час і принаймні раз на місяць-два обов’язково побувати в Івано-Франківську. Об’їзд родини — це церемоніал, який має свою традицію. Треба побувати в усіх родичів, поїхати на кладовище, де ті, хто вже на небесах, вклонитися їм… Це заспокоює, дає сили і наснагу жити далі, працювати і боротися у тій місії, яку я зараз виконую.

У фільмі втілюються міфічні карпатські дива

У фільмі «Тільки Диво» один з персонажів — святий Миколай,  мого батька звали Миколою, а мого героя звати Нік. Спочатку я над цим не задумувався, але, гадаю, це є якісь міфічні, саме карпатські дива.

Мама іноді називала тата не Микола, а Никола. Карпати — це прадавня земля, і тих джерел, звідки тут з’явилися такі імена, годі й шукати. І хоч наша казка й не прив’язана до певної місцевості, але в ній є багато такого, в чому глядачі впізнають саме Україну.

Оскільки батька в мене звали Миколою, то 19 грудня завжди було у нас шанованим днем, як і всі різдвяні свята: коли ціла родина збирається на Різдво, на Старий новий рік, на Водохреще…

Я й зараз намагаюся провести цей час із сім’єю, привезти з Києва сина, щоб він відчув традицію і єднання з корінням. Бо це дає той фундамент, на якому ґрунтується гармонія нашого життя. Власне, про сімейні цінності і наш фільм «Тільки Диво».

Тож у передноворічні дні хочеться побажати миру — і це зараз не формальність, — побажати віри в те, що ми все подолаємо, любові і, звичайно, дива.

Share:

Отправлено